РОСТИСЛАВ КАРЫЙ

Для досягнення високого економічного і соціального рівня та підвищення добробуту різних верств суспільства, кожна країна потребує розвиненої та добре налагодженої системи інтелектуальної власності.

Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку місцевих винахідницьких та творчих талантів і досягнень, підтримує й зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права інтелектуальної власності будуть поважатися. Наявність у державі сучасної, міжнародно визнаної системи охорони інтелектуальної власності є необхідним елементом зрілої державності. Створення саме такої системи має особливе значення для України – країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.

За традицією, що склалася, інтелектуальна власність поділяється на “промислову власність” і на ”авторське право”. Саме останньому і присвячена нищевикладена стаття.

В пункті 10 частини 1 статті 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” (далі - Закон) одним із об’єктів авторського права визначено фоторгафічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії. Та проте, ні в законі, ні в інших міжнародних нормативно-правових актах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, немає визначення терміну “фотографічний твір”. Автори “Словника-довідника з інтелектуальної власності за редакцією Святоцького та Дроб’язка, під фотографією розуміють сукупність методів відтворення зображень за допомогою проектування відображкваних ними світлових променів на поверхню світлочутливого матеріалу і наступного одержання цих зображень на непрозорому або прозорому матеріалі; зображальний оригінал (авторський, видавничий), що становить собою позитивне зображення, одержане на фотопапері (фотовідбиток) для поліграфічного репродукування.

Глосарій термінів з авторського права і суміжних прав Всесвітньої органзації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) дає наступне визначення: “фотографічне зображення – зображення реальних об’єктів, яке отримується на поверхнях, чутливих до світла та інших випромінювань”. Група спеціалістів ВОІВ дає наступне визначення: “фотографія – нерухоме зображення, яке оримується на поверхні, чутливих до світлового та іншого випромінювання, незалежно від технічної природи процесу отримання зображень (хімічного, електронного чи іншого)”. Тобто, як бачимо, на сьогоднішній день у світі ще немає єдиного підходу до визначення терміну “фотографія”, не говорячи вже про термін “фотографічний твір”, і тому суддям при вирішенню питань щодо порушення авторського права на фотографічні твори, доводиться керуватися лише своєю інтуіцією та людською совістю.

Спочатку були сумніви, чи можна взагалі розглядати фотографію як об’єкт авторського права, адже достатньо лише натиснути кнопку фотоапарату і одержати зображення, яке характеризується недостатнім ступенем охорони, щоб воно охоронялося законом. Однак Бернська конвенція, на мою думку, зробила правильний підхід щодо порушеного питання: вона передбачила для фотографічних творів менший ступінь охорони ніж для інших творів. Було передбачено, що за джержавами, які ратифікували Бернську конвенцію залишається право вибирати строк охорони фотографічних творів та творів прикладного  мистецтва, що охороняються в якості художніх творів, проте цей строк не може бути меншим за 25 років з моменту створення твору. На сьогоднішній день, згідно чинного Закону, всі особи, що використовують фотогафічні твори, повинні дотримуватися майнових прав автора на протязі всього життя автора та 70 років після його смерті (окрім випадків передбачених законодавством).

У Директиві 93/98/ЄЕС зазначено, що фотографічний твір повинен розглядатися як самобутній, якщо він є продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість, але без врахування інших критеріїв, таких як цінність або призначення, проте держави-члени можуть передбачити охорону і для інших фотографій.

У ряді країн визнаначений досить-таки високий ступінь оригінальності фотографічних творів, тобто, щоб фотографія охоронялася авторським правом, потрібно, щоб цей твір був самобутнім та бути продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість.

В деяких країнах, наприклад, в Франції, Німеччині, законодавством захищаються всі фотографії, але слід уточнити, що якщо це фотографічний твір, тобто він є оригінальним, то він захищається авторським правом, на всі інші фотографії поширюється законодавство з суміжних прав, що передбачає менший строк захисту. Слід зауважити,також, що в деяких країнах запроваджено дуже низький рівень оригінальності, а то й взагалі не вимагається: це більш притаманно країнам англо-саксонської системи, в цих випадках майже всі фотографії охороняються авторським правом.
На мою думку, більш вдалий підхід щодо вирішення цієї проблеми, саме в системі континентального права, тому що надати всім фотографіям однаковий рівень захисту – це було б нерозумно та несправедливо по відношенню до фотографічних творів, які відрізняються своєю неповторюваністю.

Слід зазначити, що внаслідок факту створення фотографічного твору в автора (фотографа) виникає авторське право на цей твір, при чому для виникнення авторського права не вимагається здійснення будь-яких формальностей, реєстрацій тощо. В цьому разі у автора виникають особисті немайнові права автора (моральні права) та  майнові права. В першому випадку, згідно статті 14 Закону України ”Про авторське право і суміжні права”, автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені,  якщо він як автор твору бажає  залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
На привеликий жаль, не всі фоторафи зазначають своє ім’я на своєму примірнику твору. Мабуть їм слід було б взяти приклад у своїх колег ще з дореволюційної Росії. Кожний фотограф на звороті кожної фотографії, яку він передає іншій особі, ставив штамп, що містив у собі ім’я фотографа та заборону публікації даної фотографії без спеціального дозволу фотографа. При цьому вказувалася адреса фотостудії, за якою кожна особа, що бажає використати цю фотографію могла знайти відповідного суб’єкта, якому належать відповідні авторські права та отримати відповідний дозвіл. Якби кожний фотограф скористався б цим методом, то на мою думку, стало б менше порушень авторського права на фотографічні твори, тим більше враховуючи сучасний стан комп’ютеризації та впровадження інших технічних засобів.

В іншому випадку, в разі створення твору, у автора виникають майнові права, відповіддно до статті 15 Закону, до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
     а) виключне право на використання твору;
     б) виключне право на дозвіл або заборону  використання  твору іншими особами.
Виключне право на використання  твору  автором  (чи  іншою особою,  яка  має  авторське  право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. А виключне право автора (чи іншої особи,  яка має  авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти (при чому слід зазначити, що це стосується лише фотографчних творів):
     1) відтворення творів;
     2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
     3) публічну демонстрацію і публічний показ;
     4) будь-яке   повторне   оприлюднення   творів,   якщо   воно здійснюється  іншою  організацією,  ніж  та,  що  здійснила  перше оприлюднення;
     5) переклад творів;
     6) переробки,  адаптації,  аранжування та інші подібні  зміни творів;
     7) включення   творів   як  складових  частин  до  збірників, антологій, енциклопедій тощо;
     8) розповсюдження творів шляхом першого  продажу,  відчуження іншим  способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
     9) подання своїх творів до загального  відома  публіки  таким чином,  що  її  представники  можуть  здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором (так званий, Інтернет);
     10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого   продажу;
     11) імпорт примірників творів.
При чому цей перелік не є вичерпним.

Слід зазначити, що відповідно до договору передання/відчуження майнових прав на твір (стаття 31 Закону), фотограф може передати іншій особі виключні чи невиключні майнові права на цей фотографічний твір. Після чого ця особа (як фізична так і юридична), що набуває цих прав, стає суб’єктом авторського права. Моральні права відповідно до вищевказаного договору передати неможливо, тому що вони визнані в законодавстві як невідчужувані, і зберігаються за втором навіть після його смерті без територіальних чи часових обмежень.

На мою думку, слід було б розібратися з такою актуальною проблемою, як порушення авторського права на фотографічні твори роботодавцями, тобто на твори які створив фотограф-журналіст, що перебуває у трудових відносинах з роботодавцем чи без таких.

Як зазначалося вище, з моменту створення твору у автора з’являються моральні права та майнові права. Так щодо останніх, частиною 2 статті 16 Закону передбачено: “виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем”. Роботодавець, керуючись цією нормою, або через незнання законодавства, що мало ймовірно, скоріше за все з корисливих мотивів, заявляє, що якщо в договорі не було прописано, кому належать майнові авторські права або такого договору взагалі й не було, то всі майнові авторські права належать роботодавцю. Та тут виникає певна колізія, неузгодженість Закону з нормами ЦК. У частині другій статті 429 ЦК, зазначено: “майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором”. І тому на практиці слід застосовувати ту норму законодавства, яка за своєю ієрархією є вищою, тобто – ЦК.
Також особливу увагу слід звернути на частину 2 статті 16 Закону (зазначалось вище). Ця норма передбачає, що між роботодавцем та особою, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, повинні бути укладені такі договори: трудовий договір (контракт) та цивільно-правовий договір між автором і роботодавцем, або лише цивільно-правовий договір.

Норма чинного законодавства, а саме частина 2 статті 628 ЦК, передбачає існування договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Тобто теоретично можливо, що саме в трудовому договорі будуть прописані норми, що регулюють правовідносини щодо майнових прав на фотографічний твір. Як правило, в цьому змішаному договорі прописана норма, приблизно такого формулювання: “фотограф передає свої виключні майнові права на фотографії роботодавцю, які вже створені, так і ті, що будуть створені у майбутньому, у використання всіма нижчезазначеними способами …”. На привеликий жаль, на практиці це відбувається саме так. Але всім фотографам слід знати, що існує частина третя статті 33 Закону, в якій зазначено: “предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору”. Така ж сама норма і в міжнародних нормативно-правових актах, що ратифіковані Верховною Радою України.

Тобто, передати свої майнові права на фотографічний твір, який ще не створений неможливо, що, на привеликий жаль, часто практикується в нашій державі. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, договір, що був укладений між роботодавцем та фотографом, в судовому порядку може бути визнано нікчемним.

За створення і використання службового фотографічного твору фотографу належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором і цивільно-правовим договором між авторм і роботодавцем або лише зазначеним цивільно-правовим договором.
Таким чином, законодавство надає автору, як творцю, кращі умови щодо використання власних творів в порівнянні з роботодавцем.

На сьогоднішній день, ще чітко не врегульоване питання договірних відносин у сфері авторського права. І авторам залишається лише сподіватися, що в їхніх роботодавців ще збериглися такі людські якості як совість, чесність, гуманність.

Автор: Ростислав Карий